Головна сторінка

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 542 934 сторінки, 138 106 книжок, творів, документів та інших текстів, 1948 авторів та авторок.

Календар

23 травня

1498 — помер Джироламо Савонарола, флорентійський поет, монах-домініканець
1799 — народився Томас Гуд, англійський поет
1823 — народився Анте Старчевич, хорватський політик, публіцист, письменник
1842 — народилася Марія Конопницька, польська письменниця, поетеса
1847 — народився Михаїл Греков, болгарський поет
1883 — помер Ципріан Каміль Норвід, польський письменник, маляр і скульптор
1898 — народився Володимир Ярошенко, український поет, байкар, прозаїк, драматург, літературний критик
1906 — помер Генрік Ібсен, норвезький драматург
1907 — народився Теофіль Коструба, український церковний історик, перекладач, журналіст
1908 — помер Франсуа Коппе, французький поет, драматург, прозаїк
1920 — помер Георгій Нарбут, український художник-графік, ілюстратор
1938 — убитий Євген Коновалець, український державний, військовий та політичний діяч

Вибрана проза

Пес Баскервілів. (Ляйпціг) Артур Конан Дойл
… Страшний крик, неймовірний крик жаху пронизав тишу. В мене від його застигла в жилах кров. — О, Господи! — крикнув я. — Що це таке? Що це значить? Гольмс скочив на ноги, і я бачив лише його високий сильний сілует на дверях, як він, нахилившись і висунувши голову наперед, дивився в пітьму. — Чшш… чшш…, — прошепотів він. Перше крик, хоч і був голосний, але долетів до нас десь іздалеку, тепер же він наближався все голосніще і близче до нас. — Де воно? — прошепотів Гольмс. По тремтінню його голоса я догадався, що він, цей залізний чоловік, був збентежиний до глибини душі. — Де воно, Ватсоне? — Там, здається, — показав я на пітьму. — Ні, тут. Зновь крик аґонії пролетів у темряві ночі, голосніще і близче, нїж коли. І новий згук домішався до людського крику, не то гарчання, не то завивання, досить музикальне і грізне, то дужче, то слабшее, наче далекий морський прибій. — Пес! — скрикнув Гольмс. — Ходіть, Ватсоне, ходіть, не дай Господи, буде за пізно.

читати далі…

Вибрана поезія

Франсуа Коппе

Доля. (Львів, 1897)

У вечері циґаро запалив я,
Сижу — дивлюсь на город із вікна:
По улицї шукала безголівя,
Повія вешталась одна.
Куди приткнути тїло їй продажне,
Коли таких цураєть ся весь сьвіт?
А там в кутку дївчатко бідолашне
Забило ся, принишкло край воріт.
Сердешне квіти зранку продавало
[В столицї де їх не знайти?],
Втомилось добре, задрімало,
Пішло-б: так нїкуди піти!

Повія жде, поки дївча заснуло,
А потім… хоч жіночий вид
Згубив давно вже і красу і встид,
Щось потихеньку в руку пхнула,
З останнього небозї подала,
Сама як слїд не з'їла може,
І дальш дорогою пішла…
Невже гріхів ти не простиш їй, Боже?