Головна сторінка

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 566 680 сторінок, 138 292 книжок, творів, документів та інших текстів, 1978 авторів та авторок.

Календар

7 серпня

1819 — народився Пантелеймон Куліш, український письменник, етнограф, перекладач, критик, видавець
1900 — помер Вільгельм Лібкнехт, німецький політик, революціонер
1921 — помер Олександр Блок, російський поет, драматург, перекладач
1941 — помер Рабіндранат Тагор, індійський бенгальський письменник, поет, драматург, Нобелівський лауреат (1913)
1943 — померла Ганна Шамрай, українська історикиня, перекладачка

Вибрана проза

Чорна рада. (Краків ; Львів, 1943) Пантелеймон Куліш
… По весні 1663-ого року, двоє подорожніх, ве́рхи на добрих конях, ізближались до Києва з Білгородського шля́ху. Один був молодий собі козак, збройний як до войни; другий, по одежі і по сивій бороді, сказать би піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду́ — старий козарлюга. Коні в їх потомлені, одежа й тороки́ позапилювані: зараз було знати, що їдуть не зблизька. Не доїздячи верстов зо дві чи зо три до Києва, взяли вони у ліву руку, та й побрались гаєм, по кривій доріжці. І хто тільки бачив, як вони з поля повернули в гай, усяке зараз домислялось, куди вони простують. Крива доріжка вела до Череваневого хутора, Хмари́ща. А Черевань був тяжко грошовитий та й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню войну з ляхами. Річ тут про Богдана Хмельницького, як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків. От тоді то й Черевань доскочив собі незчисленного скарбу, та послі войни і сів хутором коло Києва.

читати далі…

Вибрана поезія

Пантелеймон Куліш

Струни. Том I. (Берлін, 1922)

ПРО ЗЕЛЕНІ САДКИ.

Про зелені садки, про пахучі квітки
Ми, бувало, під кобзу співаєм:
А тепер мовчимо, мов сном вічним спимо,
І охоти до співу не маєм.

Колиж хто иньший раз чує співи від нас,
То в тих співах страшне щось таїться:
Мов в руїнах сичі завивають в ночі,
Мов голосить зловіщая птиця.

Хто кого не любив, хто кому зло зробив, —
Наша кобза про те вимовляє;
Мов ворожу ходу вона чує біду
І журбою нам серце сповняє…

Колись прийде той час, що подасть правда глас
І зруйнує лукаву споруду:
До тієї-ж пори ти нам кобзо, дзвони,
Та приближуй день божого суду!