НАТО

НАТО

Типи членів	28 членів
Офіційна/і мова/и	Французька Англійська
Штаб-квартира	Брюссель, Бельгія
Поточний голова	Андерс Фог Расмуссен
Веб-сайт	http://www.nato.int/cps/uk/natolive/index.htm
Країни-члени НАТО

Організа́ція Північноатланти́чного до́говору, НАТО або Північноатлантичний Альянс (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO, фр. L'Organisation du Traité de l'Atlantique Nord — OTAN) — міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949. На даний час налічує 28 держав. Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони.

НАТО народилася, як результат нездатності ООН того часу забезпечити мир у світі, тоді, коли СРСР ветувало багато постанов Ради безпеки цієї організації. Для легітимізації нової організації скористалися 51-м пунктом Статуту ООН, у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту.

Створений у 1955 році так званий Варшавський договір став фактично геополітичною противагою НАТО і конфронтація між цими блоками сформувала упереджене ставлення населення як України, так і інших пострадянських країн до цілей і засобів діяльності організації Північноатлантичного договору.

[ред.] Структура НАТО

[ред.] Головні органи

• Рада НАТО (на рівні глав держав і урядів, або міністрів),
• Генеральний секретар,
• Комітет планування оборони (міністри оборони),
• Військовий комітет (начальники штабів),
• Регіональні командування.

[ред.] Країни члени НАТО

• з 4 квітня 1949 (країни-засновники): Бельгія, Великобританія, Данія, Франція, Нідерланди, Ісландія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія, США, Італія;
• з 18 лютого 1952: Греція, Туреччина;
• з 6 травня 1955: Німеччина;
• з 30 травня 1982: Іспанія;
• з 12 березня 1999: Чехія, Польща, Угорщина;
• з 2 квітня 2004: Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія;
• з 1 квітня 2009 року Албанія та Хорватія стали членами НАТО.

[ред.] Співпраця з державами з-поза Альянсу

[ред.] Євро-Атлантичне партнерство

Для допомоги в дальшому співробітництві між 28 державами-членами НАТО та 22 "країнами-партнерами" було засновано дві рамкові програми:

• Партнерство заради миру (ПЗМ), яку створено в 1994 р. і основано на індивідуальних двосторонніх відносинах між кожною країною-партнером і НАТО: кожна така країна може вибрати ступінь своєї участі. Програма ПЗМ вважається операційною ланкою Євро-Атлантичного Партнерства.^[1] До учасників програми зараховано всіх нинішніх і колишніх членів Співдружності Незалежних Держав. Білорусь приєдналася до натівського "Партнерства заради миру" в 1995 р.^[2]
• Рада Євро-Атлантичного партнерства, вперше скликана 29-го травня 1997 р., яка являє собою форум для регулярної координації, консультацій і діалогу між 49-ма учасниками.^[3]

Партнерство заради миру			Середземноморський діалог	Контактні країни
Співдружність Незалежних Держав	Інші соціалістичні країни часів Холодної війни	Військово нейтральні капіталістичні країни часів Холодної війни
Вірменія	що складали Югославію	Австрія	Алжир	Австралія
Азербайджан	Боснія і Герцеговина	Фінляндія	Єгипет	Японія
Білорусь	Македонія	Ірландія	Ізраїль	Нова Зеландія
Казахстан	Чорногорія	Мальта	Йорданія	Південна Корея
Киргизстан	Сербія	Швеція	Мавританія
Молдова	що складали СРСР	Швейцарія	Марокко
Росія	Грузія		Туніс
Таджикистан	Туркменістан
Узбекистан	Україна

• Програму «Середземноморський діалог» було започатковано в 1994 р. для взаємодії подібним чином з Ізраїлем та країнами Північної Африки.

• «Стамбульська ініціатива співробітництва», оголошена в 2004 р. як діалоговий форум для Середнього Сходу на тих засадах, що й «Середземноморський діалог», все ще очікує реалізації.

• З деяких видів діяльності в рамках програми Партнерство заради миру також задіяні інші треті країни, такі як Афганістан.^[4]

[ред.] Індивідуальні плани дій щодо членства

Започатковані на Празькій зустрічі у верхах у листопаді 2002 р., Індивідуальні плани дій щодо членства (ПДЧ) відкриті для країн, які мають політичну волю та здатність поглиблювати свої взаємини з НАТО.

На даний момент втілюються в життя ПДЧ з такими країнами:

•  Грузія (29 жовтня 2004 р.)
•  Азербайджан (27 травня 2005 р.)
•  Вірменія (16 грудня 2005 р.)
•  Україна (9 липня 1997 р.)
•  Молдова (19 травня 2006 р.)
•  Боснія і Герцеговина (10 січня 2008 р.)
• Чорногорія (червень 2008 р.)

[ред.] Контактні країни

З 1990-91 рр. Альянс поступово збільшив свої контакти з країнами, які утворюють частину будь-якого з вищезгаданих партнерських угруповань. Політичний діалог з Японією, розпочатий у 1990 р., та ряд ненатівських країн долучилися до миротворчих операцій у колишній Югославії.

Альянс виробив набір генеральних ліній у відносинах з іншими країнами, поза вищенаведеними угрупованнями, у 1998 р. Ці генеральні лінії не дозволяють офіційного оформлення відносин, але віддзеркалюють бажання Альянсу нарощувати співробітництво. Внаслідок розлогих дебатів термін «Контактні країни» було погоджено членами Альянсу в 2004 р. Цей статус нині мають Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея та Японія.

[ред.] Україна — НАТО

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Відносини між Україною та НАТО мають вагоме значення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі^[5]. Географічно Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи. Україна має спільний кордон з чотирма країнами НАТО — Угорщиною, Польщею, Румунією та Словаччиною. У політичному плані, після набуття державного суверенітету у 1991 році, Україна завжди була відданою справі підтримання міжнародної безпеки та розвитку добросусідських відносин у регіоні^[6].

Починаючи з 1994 р., Україна бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру» (ПЗМ), в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території країни, так і за кордоном.

Подальше поглиблення співпраці відбулось у 1997 році внаслідок підписання Хартії про Особливе партнерство в Мадриді, яка відкрила шлях для проведення консультацій та співпраці з питань євроатлантичної безпеки. Відповідно до Хартії була створена Комісія Україна — НАТО. Цей орган ухвалює рішення та здійснює управління заходами співробітництва.

У листопаді 2002 року з метою поглиблення та розширення відносин Україна — НАТО був підписаний у Празі План дій Україна — НАТО^[7], який має на меті сприяти реформаторським зусиллям України на шляху до цілковитої інтеграції до євроатлантичних структур безпеки. В рамках нього реалізується щорічний Цільовий план Україна — НАТО.

Інтенсифікований діалог з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ було започатковано 21 квітня 2005 року у Вільнюсі. Процес Інтенсифікованого діалогу пропонується країнам, що висловили зацікавленість стати членами Альянсу, і є першим етапом офіційного процесу підготовки країн-аспірантів до членства в НАТО (ПДЧ). Виконання ПДЧ є останнім етапом на шляху до отримання країною-претендентом запрошення приєднатися до Альянсу.

Майбутнє членство України в НАТО не є загрозою для будь-якої країни^{[Джерело?]}, зокрема межуючих держав, та одного з стратегічних партнерів — Росії, бо цілковито спрямовано на укріплення системи міжнародної безпеки на сході Європи^{[Джерело?]}. Переговори щодо створення єдиної системи безпеки також ведуться з 2006 року між Росією та США як провідним членом НАТО.

[ред.] Відносини Україна — НАТО

• 1991 рік — Вступ України до Ради північноатлантичного співробітництва;
• 1994 рік — Приєднання до програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ);
• 1996 рік — Розгортання українських миротворців у Боснії та Герцеговині;
• 9 липня 1997 року, Мадрид, підписання Хартії про Особливе партнерство, заснування Комісії Україна — НАТО, відкриття місії України при НАТО, відкриття Центру інформації та документації НАТО в Україні;
• 1998 рік — Заснування Спільної робочої групи з питань оборонної реформи;
• 1999 рік — Відкриття Офісу зв'язку НАТО у Києві, розгортання українсько-польського батальйону у Косові;
• 2000 рік — Ратифікація Угоди про статус сил, що беруть участь у заходах ПЗМ, яка сприяла участі України у військових навчаннях
• 22 листопада 2002 року, Прага, ухвалення Плану дій Україна — НАТО;
• 2004 рік — Ратифікація угоди про підтримку операцій НАТО з боку України;
• 2005 рік — Початок інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ як передумови переходу до Плана членства як останнього кроку щодо вступу у НАТО;
• з 18 до 20 жовтня 2005 року відвідини північноатлантичною радою НАТО (ПАР) України. Постійні представники 26 країн-членів НАТО та Генеральний секретар пан Яап де Хооп Схеффер взяли участь у засіданні Комісії Україна — НАТО (КУН);
• з 23 до 24 жовтня 2005 року — Саміт НАТО — Україна у Вільнюсі, Литва. Генеральний секретар НАТО Яап Де Гооп Схеффер заявляє, що Альянс готовий надати Україні допомогу в здійсненні політичних і військових реформ, необхідних для членства Києва у НАТО. Міністр оборони США Дональд Рамсфельд обіцяє Києву всебічну підтримку Вашингтона;
• 2006—2008 роки — НАТО оголошує політику відкритих дверей щодо вступу України.
• 15 січня 2008 — подання офіційної заяви щодо можливості приєднання України до Плану дій з членства (ПДЧ) в НАТО (так званий «лист трьох», який був підписаний Президентом України Віктором Ющенко, прем'єр-міністром Юлією Тимошенко і головою Верховної Ради Арсенієм Яценюком).
• 3 квітня 2008 на Бухарестському Саміті на рівні Глав держав та урядів держав-членів Північноатлантичної Ради одностайно було погоджено Декаларацію, у якій Україну (поряд з Грузією) було запевнено у майбутньому отриманні членства у НАТО.

• 4 квітня 2008 на підсумковій прес-конференції по результатах саміту у Бухаресті генеральний секретар Яаап де Хооп Схеффер проголосив, що поза усякими сумнівами Україна і Грузія приєднаються до НАТО [4] Також у рамках робочої Комісії Україна-НАТО українські керівники були завірені, що НАТО хоче запросити Україну приєднатися до альянсу.
• 21 серпня 2009 в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі була підписана Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору від 9 липня 1997 р. У документі відображені зміни у відносинах між Україною і НАТО, що відбулися з часу підписання Хартії про особливе партнерство в 1997 році, зокрема, в контексті рішень, прийнятих в 2008 році про майбутнє членство України в Альянсі та практичні механізми наближення до цієї мети. ^[8]
• 2 квітня 2010 Віктор Янукович своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і ліквідував національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

[ред.] Основні галузі співпраці

Консультації та співпраця між Україною та НАТО охоплюють широке коло питань, які були визначені Хартією від 1997 року та Планом дій від 2002 року. Заходами керує Комісія Україна — НАТО (КУН), яку було засновано відповідно до Хартії і яка має на меті розвивати відносини Україна — НАТО та забезпечувати належне виконання положень Хартії.

• Співпраця у галузі безпеки: Україна та НАТО активно співпрацюють у плані підтримання безпеки та стабільності на євроатлантичному просторі. Протягом останніх років Україна по черзі виділила піхотний батальйон, батальйон механізованої піхоти та вертолітний загін для участі у діяльності керованих НАТО миротворчих сил НАТО на Балканах, у Боснії та Герцеговині, а в операціях у Косові брав участь український вертолітний загін та значна кількість особового складу з української частини українсько-польського батальйону. Іншим кроком, що засвідчив готовність України сприяти зміцненню міжнародної стабільності та боротьбі з тероризмом, стало надання Україною права прольоту над її територією авіації НАТО, яка перевозила війська до складу Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на території Афганістану та особовий склад коаліційних сил під проводом США, залучених до операції «Нездоланна свобода». Україна також відрядила 1600 військовослужбовців до польського сектора міжнародних багатонаціональних стабілізаційних сил в Іраку, де представлені миротворці з кількох країн НАТО та країн-партнерів.

• Оборонна реформа: Програма співробітництва у галузі оборонної реформи між Україною та НАТО більш широкомасштабна, ніж з будь-якою іншою країною-партнером і надає змогу Україні використовувати накопичений роками досвід та фахові знання країн — членів Альянсу у галузі оборонної реформи. Україна звернулася до НАТО за допомогою у здійсненні трансформації своїх надлишкових збройних сил, що комплектуються за призовом, у меншу за чисельністю, професійну та більш мобільну армію, яка відповідала б потребам країни у галузі безпеки, а також була здатною відігравати активну роль у підтриманні європейської безпеки і стабільності. Ключовими кроками мали стати розробка нової Стратегічної концепції та Військової доктрини, а також надання Україні допомоги у проведенні та завершенні комплексного оборонного огляду. Першорядним завданням НАТО було допомогти Україні зміцнити демократичний та цивільний контроль над збройними силами та підвищити рівень оперативної сумісності з військами країн НАТО.

• Озброєння: Технічне співробітництво між Україною та НАТО у галузі озброєнь передусім зосереджено на підвищенні рівня сумісності систем озброєнь з метою сприяння участі України у спільних операціях з підтримання миру. Співпрацю у цій галузі було розпочато, коли Україна вступила до програми НАТО «Партнерство заради миру» та почала брати дедалі активнішу участь у діяльності різних груп з питань озброєнь під егідою Наради національних директорів з питань озброєнь -найвищого органу НАТО, який визначає можливості співпраці між країнами — членами стосовно закупівлі військової техніки та встановлює технічні стандарти. У березні 2004 року відбулося перше засідання Спільної робочої групи Україна — НАТО з питань озброєнь, яка відтоді сприяє розвиткові контактів у цій галузі.

• Планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру: Країни — члени НАТО та країни-партнери надали Україні допомогу у ліквідації наслідків сильних повеней, що сталися у 1995, 1998 та 2001 роках. До того ж, починаючи з 1997-го, відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння у галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру та готовності до катастроф, у цій галузі було започатковано широкомасштабну співпрацю, яка принесла Україні безпосередню практичну користь. Основну увагу було приділено намаганням допомогти Україні, насамперед її західним регіонам, уразливим перед повенями, краще підготуватися до подібних надзвичайних станів та подолання їх наслідків. В Україні проводилися навчання ПЗМ, які мали на меті випробувати в дії процедури реагування на повені та надання допомоги цивільному населенню. Такі тренування пройшли на Закарпатті у вересні 2000 року. А у 2001 році було розпочато проект за участю сусідніх країн з метою розвитку у басейні річки Тиси ефективної системи запобігання та реагування на повені.

• Наука і охорона довкілля: Наукова співпраця з Україною розпочалася у 1991 році. Відтоді за рівнем участі у Науковій програмі НАТО Україна поступається лише Росії. її розвиткові також сприяло створення Спільної робочої групи з питань наукової співпраці та у галузі охорони довкілля. НАТО співфінансувало кілька проектів з метою забезпечення українських науково-дослідницьких колективів мінімально необхідною інфраструктурою комп'ютерних мереж та доступом до Інтернету. Окрім застосування наукових розробок у галузі захисту від тероризму та нових загроз -відповідно до нового спрямування Наукової програми НАТО — Україна визначила для себе такі пріоритети співпраці у науковій галузі на 2004 рік: інформаційні технології, біологія клітини та біотехнології, нові матеріали, захист довкілля і раціональне використання природних ресурсів. Співпрацю у галузі довкілля переважно зосереджено на екологічних проблемах, спричинених оборонною діяльністю.

[ред.] Суспільно-політичне ставлення до вступу

Соцопитування вказують на згоду близько 40% населення на вступ до НАТО, а ще близько 20% не визначились (дані Центру «Українське демократичне коло» та фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс», 7-25.12.2006).^[9]

Питання вступу до НАТО було використано у власних цілях окремими політиками та політичними партіями під час президентських виборів в Україні 2004 року і парламентських виборів 2006 року^{[Джерело?]}. Але після створення у 2006 р. антикризової коаліції з «супротивників» вступу було заявлено, що новий Уряд України підтримує курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію^{[Джерело?]}. Таким чином, є усі підстави до приєднання держави впродовж 2-3 років до ПДЧ^{[Джерело?]}.

[ред.] Канал NATO TV

NATO TV- теле-інтернет канал НАТО. Метою каналу є поліпшення іміджу Північноатлантичного альянсу в суспільстві. Канал відкрився під час саміту НАТО в Бухаресті 2-4 квітня 2008 року.

Доступний користувачам на сайті Альянсу. Для користувачів, телекомпаній, що бажають ретранслювати NATO TV, передбачена можливість скачування з сайту відеоматеріалів каналу.

[ред.] Див. також

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

НАТО

• План дій щодо членства в НАТО
• Відносини Україна — НАТО
• Опитування Центру Разумкова щодо ставлення українців до різних аспектів НАТО: динаміка змін думки з 2002 року, розподіл відповідей за регіонами та віковими групами
• Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ)
• Імідж НАТО в друкованих ЗМІ Республіки Білорусь: контент-аналітичне дослідження

[ред.] Виноски

[ред.] Офіційні сайти

• Офіційна сторінка МЗС України: Україна-НАТО
• North Atlantic Treaty Organisation
• NATO News
• Відносини Україна-НАТО
• NATO Handbook (українська мова)
• Безпека через партнерство
• Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України
• Державне підприємство «Науково-виробничий центр «Євроатлантикінформ»

[ред.] Статті на тему

• Міністр закордонних справ Володимир Огризко: НАТО – не агресор
• НАТО-скептицизм як наслідок непоінформованості суспільства Носова Б.М. УДК 070: 327 (477-4)

[ред.] Література

• НАТО (Довідник). Київ:Основи. 1997. 430 с.

п • о • рКраїни Організації Північноатлантичного договору (НАТО) Албанія • Бельгія • Болгарія • Велика Британія • Греція • Данія • Естонія • Ісландія • Іспанія • Італія • Канада • Латвія • Литва • Люксембург • Нідерланди • Німеччина • Норвегія • Польща • Португалія • Румунія • Словаччина • Словенія • США • Туреччина • Угорщина • Франція • Хорватія • Чехія