close
Перейти до вмісту

Mini

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
MINI
BERJAYA
логотип на авто
BERJAYA
Mini 1959 року випуску
ВиробникAustin Motor Company
Morris Motor Company
British Motor Corporation
British Leyland
Rover
Також називаєтьсяAustin Mini,
Austin Se7en,
AUTHI Mini,
Innocenti Mini Minor,
Innocenti Mini t,
Leyland Mini,
Leyland Mini Clubman,
Morris Mini,
Riley Elf,
Rover Mini,
Wolseley 1000,
Wolseley Hornet
Роки виробництва1959 — 2000
Наступник(и)Mini Hatch від Mini (BMW)
Классуперміні
Стиль кузовахетчеподібний седан
універсал
Компонуванняпередній привід
Двигун(и)Бензиновий двигун Редагувати інформацію у Вікіданих
Колісна база2036 мм
Довжина3054 мм
Ширина1397 мм
Висота1346 мм
Маса617–686 кг
ДизайнерАлек Іссігоніс

Mini — модель малого та дешевого міського автомобіля з поперечно розташованим двигуном та приводом на передні колеса під логотипом MINI вироблялась компаніями Austin Motor Company і Morris Motor Company в 19592000 роках у Великій Британії. Модель на ринку користувалася великим попитом і тому трохи пізніше 1959 до випуску цієї моделі приєдналися також інші англійські автобудівники: British Motor Corporation (BMC), British Leyland та Rover.

Дизайн розроблений Алеком Іссігонісом. Mini вважається британською «іконою» або «культовим авто» 1960-х років[1][2][3].

Всього було виготовлено 5'505'874 автомобілів Mini.

З 2001 року концерн BMW випускає інші, сучасні автомобілі під цим же логотипом.

Історія

[ред. | ред. код]
BERJAYA
Mini випуску 2000 року

1959 року сер Алек Іссігоніс представив перший малогабаритний автомобіль Austin Mini з поперечним розташуванням двигуна. Аж до середини 1950-х років у Великій Британії не існувало доступного компактного автомобіля. Саме в цей час перед Алеком Іссігонісом, дизайнером і конструктором компанії British Motor Corporation, поставлено завдання розробити малогабаритний автомобіль для чотирьох осіб. В результаті відбулася справжня революція в області дизайну компактних автомобілів. Практично все в новій машині було втілено вперше, зокрема, коробка передач, інтегрована з масляним картером, і багато іншого. Поєднання переднього приводу з поперечним розташуванням двигуна дозволило випускати автомобіль з довжиною кузова 3 метри при збереженні обсягу салону. Все це принесло Алеку Іссігонісу репутацію генія.

1961 року Джон Купер, конструктор Формули-1, був настільки захоплений надійністю і керованістю крихітного автомобіля, що вирішив забезпечити його потужнішим двигуном, дисковими гальмами і контрастним двокольоровим забарвленням, що стало згодом візитною карткою Mini. Модифікація Mini Cooper — саме так була названа нова спортивна версія — стала бажаним гостем у найпрестижніших кварталах Лондона.

1963 року з'явилась нова модель Mini Cooper S з потужнішим двигуном. Саме ця машина стала справжньою легендою автоспорту. 1964 року Mini Cooper перемагає в найскладнішому ралі на планеті: ралі Монте-Карло. Водіїв Падді Гопкірка і Генрі Ліддона вшановували, як героїв, а сам автомобіль безстрашно кинув виклик більшим і досвідченішим суперникам, назавжди підкоривши серця любителів автоперегонів. Перемога виявилася не випадковою: вже наступного року команда Тімо Макінен і Пол Істер також зійшли на найвищу сходинку п'єдесталу, а 1967 року Mini Cooper S під управлінням Рауно Аалтонена і Генрі Ліддона знову виявився переможцем ралі Монте-Карло.

1969 року на екрани світу вийшов фільм «Пограбування по-італійськи» (англ. The Italian Job). Героями цієї гангстерської стрічки були не тільки неперевершений Майкл Кейн і Ноель Кауард, але і Mini — за його допомогою вдалося створити найбільшу дорожню пробку в історії кінематографу. У 1970-ті роки Mini став найуспішнішим за обсягом продажів автомобілем в Європі. 1986 року з конвеєра зійшов п'ятимільйонний Mini. В 19891990 років Mini був нерозривно пов'язаний з ім'ям Містера Біна (якого зіграв англійський актор-комік Роуен Аткінсон).

2000 року відбувся випуск чотирьох спеціальних модифікацій і закінчилося виробництво старої британської моделі Міні.

Двигуни

[ред. | ред. код]
  • 848 см3 (0.8 л) Р4 34-37 к.с.
  • 950 см3 (1.0 л) Р4
  • 970 см3 (1.0 л) Р4 65 к.с.
  • 997 см3 (1.0 л) Р4 54-55 к.с.
  • 998 см3 (1.0 л) Р4 44-60 к.с.
  • 1,071 см3 (1.1 л) Р4 70 к.с.
  • 1,098 см3 (1.1 л) Р4 48 к.с.
  • 1,275 см3 (1.3 л) Р4 58-76 к.с.

Варіанти

[ред. | ред. код]

Популярність оригінального Mini породила багато моделей, орієнтованих на різні ринки.

Morris Mini Traveller та Austin Mini Countryman (1960–1969)

[ред. | ред. код]
BERJAYA
Morris Mini Traveller Mk1 із кришкою горловини паливного бака що сторчить збоку
BERJAYA
Austin Mini Countryman Mk2 з кришкою паливного бака, що перемістили в нижній правий кут авто

Ці моделі були дводверними універсалами з подвійними задніми дверима у "сарай-стилі" ("barn-style"). Обидва були побудовані на трохи довшому шасі — 84 дюйми (2,1 м) порівняно з 80,25 дюйма (2,038 м) у седана.

Ранні автомобілі Morris Mini Traveller та Austin Mini Countryman мали паливний бак всередині, розташований зліва від задньої вантажної зони. Це можна визначити за тим, що кришка заливної горловини розташована зліва від автомобіля трохи нижче заднього вікна. У жовтні 1961 року паливний бак було переміщено під машину, а кришку заправки — низько праворуч — у тій самій конфігурації, яка вже використовувалася на MINI Van.

Від початку виробництва обидві моделі мали декоративну, неструктурну обробку з ясеневого дерева на задній частині кузова, у стилі довоєнного шутинг-брейк (shooting-brake). Це надавало машині схожий вигляд із більшим Morris Minor Traveller і призвело до того, що ці авта просто називали Вуді (woodie). Поширене хибне уявлення, що різниця між Traveller і Countryman полягає у дерев'яному оздобленні, або що лише моделі з дерев'яною обрамлення в лінійках Austin і Morris називалися відповідно Countryman і Traveller, а прості версії — просто Estate, але ні те, ні інше не відповідає дійсності. Повністю сталева версія Traveller і Countryman без дерев'яної обробки була випущена на експортні ринки у квітні 1961 року, а для внутрішнього ринку — у жовтні 1962 року за нижчою ціною, ніж версії з дерев'яною оздобленням. Універсали Mini випускалися як у варіантах Austin Countryman, так і Morris Traveller, обидві були доступні з дерев'яним зовнішнім каркасом або без нього. Деякі з цих моделей також мали передні та задні складні сидіння, які розкладалися врівень, щоб створити плоске місце для сну.

У жовтні 1967 року була представлена версія Mk2 з тими ж змінами, що й седан.

Було виготовлено приблизно 108'000 Austin Mini Countryman і 99'000 Morris Mini Traveller[4]. Варіації цієї моделі також виготовлялися в Південній Африці, компанією Innocenti в Італії та Industria de Montagem de Automoveis у Португалії.

Реєстр Mini Traveller та Countryman було створено у 2009 році, щоб допомогти знайти та зберегти залишки автомобілів Mini Traveller й Countryman.

Mini Van (1960–1983)

[ред. | ред. код]
BERJAYA
1963 Austin Mini Van

Mini Van — комерційний панельний фургон (американською англійською – седан делівері[en] – sedan delivery) вантажопідйомністю 1/4 тонни. Побудований на довшому шасі Traveller, але без бокових вікон, він став популярним у 1960-х роках у Великій Британії як дешевша альтернатива автомобілю: він класифікувався як комерційний автомобіль і тому не мав податку з продажу. Набір простих штампованих сталевих отворів замість дорожчої хромованої решітки. У 1978 році Mini Van був перейменований на Mini 95, що відображало загальну масу автомобіля 0,95 тонни. Було побудовано 521'494 одиниці.

Версія фургона Estate з задніми боковими вікнами була виготовлена наприкінці 1970-х років на підприємстві IMA, британським заводом Leyland у Португалії. Він оснащений одним заднім вікном і однією задніми дверима, що кріпиться зверху, і відчиняється вгору для доступу ззаду.

Mini Pick-up (1961–1983)

[ред. | ред. код]
BERJAYA
1972 Mini Pick-up

Pick-up довжиною 11 фт (3,4 м) був побудований на довшій платформі Mini Van, з відкритим багажним відділеням і багажним отвором. Завод вказав, що вага пікапа становила менше 1 500 фнт (680 кг) з повним баком пального на 6 англійських галонів (27 л; 7,2 гал. США) .

Як і Van, Pick-up також мав металеву решітку радіатора для подачі повітря в моторний відсік. Pickup був простим, хоча заводська брошура описувала: "також доступний повністю обладнаний Mini Pickup із рециркуляційним обігрівачем". Сонцезахисний козирок з боку пасажира, ремені безпеки, ламіноване лобове скло, нахилні труби та кришка також були доступні за додаткову плату[5]. Як і Van, пікап у 1978 році був перейменований на Mini 95.

Всього було виготовлено 58'179 моделей Mini Pick-up[4].

Morris Mini K (березень 1969 – сепень 1971, тільки Австралія)

[ред. | ред. код]
BERJAYA
Morris Mini K

Виготовлений на заводі австралійської British Motor Corporation у Зетленді[en], Новий Південний Уельс, з використанням 80% місцевих компонентівнтенту, Morris Mini K рекламувався як "великий стрибок уперед"[6]. Mini K (де "K" означає Кенгуру) мав двигун об'ємом 1098 см³ і був останньою моделлю з округлим носом, виготовленою в Австралії, початковою ціною A$1780. Mini K пропонувався у версіях двудверних седаів[7] та 2-дверних фургонів (van)[8]. Він вирізнявся підйомними вікна та поворотний чвертьліхтар на дверях із зовнішніми петлями у стилі MkI. На трикутній панелі між дверима та на передньому шві кузова була наклеєна маленька кругла наклейка з логотипом кенгуру. Назва "Кенгуру" (Kangaroo) нібито виникла через те, як стверджується, що кенгуру може обходитися цілий день без пиття, що рекламодавці використовували, щоб підкреслити економну витрату пального і, можливо, більший паливний бак.

Mini Beach (1961–1962)

[ред. | ред. код]

Автомобілі Mini Beach виготовлялися British Motor Corporation для готелів і преміальних клієнтів як рекламний інструмент з 1961 по 1962 рік. Приблизно 15 Mini версії Beach було виготовлено з 20 запланованих BMC у ті часи, що робить їх одними з найрідкісніших заводських Mini і надзвичайно цінними сьогодні. Один був проданий через аукціон Bonhams за $181'500 у 2014 році, а інший змінив власника через Bring a Trailer у 2019 році за вражаючу суму $230'000. Оригінальні Mini Beach оснащувалися 848-кубовим двигуном серії A. Автомобілі Mini Beach виготовлялися вручну в Експериментальному відділі Лонгбріджа. Вони не мали дверей, B-стійок і точково зварений дах. Сидіння були схожі на такі як в Fiat 500 Jolly і спочатку виготовлялися з лози. Вкрай рідкісну концепт версію створили для більш збалансованого вигляду, але сьогодні збереглося небагато таких моделей[9][10].

Mini Clubman та 1275 GT: 1969–1980

[ред. | ред. код]
  • Mini Clubman
  • Mini 1275 GT
BERJAYA 1980 Mini Clubman
Також називаєтьсяMorris Mini Clubman (Австралія)
Leyland Mini (Австралія)
Роки виробництва1969–1980
Стиль кузова
Двигун(и)
  • 1 098 см3 (1,1 л) I4
  • 998 см3 (1,0 л) I4
  • 1 275 см3 (1,3 л) I4
Довжина

седан: 124+12 дюйм (3,16 м)

універсал: 133,9 дюйм (3,40 м)
BERJAYA
Mini Clubman Estate (універсал)
BERJAYA
Mini 1275 GT

Міні від BMW

[ред. | ред. код]
Докладніше: Mini (BMW)

Враховуючи ринковий успіх модерної реплікації колись успішної, історичної і також «культової» моделі «Жука» (VW New Beetle, випуск з 1997 р.), керівництво концерну BMW вирішило в 2001 році розпочати випуск власної моделі «Міні» з трохи трансформованою назвою Міні. Але вже в преміум-класі, як і все, що випускається під маркою BMW. Оновлений старий автозавод в Оксфорді почав випуск нової моделі Mini.

Міні в кіно

[ред. | ред. код]
  • у британському детективі «Італійське пограбування» (The Italian Job), з Майклом Кейном в головній ролі (1968)
  • У бойовому трилері Ідентифікація Борна (2002) герой Метта Деймона ганяє на старенькому пошарпаному Mini на шаленій швидкості вузькими вулицями Амстердама, робить запаморочливі маневри, іноді навіть на двох колесах.
  • Модель Mini Cooper жовтого кольору з чорним капотом є постійним супутником головного персонажа британського коміка Ровена Аткінсона в популярному серіалі «Містер Бін» та його численних мультиплікаціних версіях-продовженнях.
  • У фільмі "Пограбування по-італійськи" Героїня Шарліз Терон під`їжджає до свого офісу на червоному "Mini" 2000 року випуску.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Reed, Chris (2003). Complete Classic Mini 1959-2000. Orpington: Motor Racing. ISBN 1-899870-60-1.
  2. Reed, Chris (1994). Complete Mini: 35 Years Of Production History, Model Changes, Performance Data. Croydon: MRP. ISBN 0-947981-88-8.
  3. Clausager, Anders (1997). Essential Mini Cooper. Bideford, Devon: Bay View Books. ISBN 1-870979-86-9.
  4. а б Production numbers by model. Miniresource.com. Процитовано 11 жовтня 2010.
  5. "Dependable in service – Austin Mini van and pickup". Mini Pick-up International Retrieved on 21 June 2008. [Архівовано 13 March 2012 у Wayback Machine.]
  6. Scanned copy of the Mini K brochure. Aronline.co.uk. Архів оригіналу за 9 жовтня 2010. Процитовано 11 жовтня 2010.
  7. Oz Mini Models, The Mini Experience, OZ50 Special Issue, February 2011, page 35
  8. 1970 Mini K Van Ad – Australia Retrieved on 19 September 2011 [Архівовано 4 September 2015 у Wayback Machine.]
  9. The Beach Mini Is Back Thanks to One German Firm. The Beach Mini Is Back Thanks to One German Firm. 6 липня 2022. Процитовано 23 жовтня 2022.
  10. The Mini Beach Cars - experimental Minis for sunnier climes. 14 листопада 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]